Сьогодні куди не повернеш голову – в очі кидаються передвиборчі плакати різнокольорових та різнокаліберних партій та кандидатів. Майже усі склепані за одним з двох принципів: або гучні та пусті гасла на кшталт «Миколаїв – це ти», або нездійсненні, проте, ну, дуууже солодкі обіцянки. Перші працюють тому, що дають можливість кожному вчитати в порожнечу такий сенс, який кожному конкретному виборцю милий на момент читання. Другі, як-от: «Підвисимо пенсії!», «Знизимо тарифи!» — заздалегідь неможливо виконати, виходячи з повноважень депутатів місцевих рад, але ж вони так пестять вуха тих, хто не хоче думати, а воліє вірити! І головне – що ті, що інші – дуже зручні для кандидатів. Адже вони лишають можливість у будь-яку мить сказати: «А я зовсім не те мав на увазі!». Або ж: «Бачте, який у нас уряд (папередники, закони, погода на вулиці – потрібне підкреслити) погані – не дають депутатам боротися за інтереси виборців! Проте ми все одно пишемо, говоримо, наполягаємо…»